'

Новини

Когда Джоан Роулинг впервые прикинулась мужчиной?

Как вам такое? Роберт Гэлбрейт – не единственный мужской псевдоним, который использовала в своей карьере Джоан Роулинг.

Поклонники творчества Роулинг знают, что она пишет детективы под именем Роберта Гэлбрейта. Какое-то время писательница даже скрывала тот факт, что детективщик Гэлбрейт и мама Гарри Поттера – одно лицо. Она хотела проверить, будут ли детективы популярны без влияния мировой славы, принесёной ей книгами про Хогвартс. Оффтоп: талантливо описаные истории про убийства и расчленёнку могут быть не менее успешными, чем семитомный рассказ про волшебные палочки и магию.

Гэлбрейт, впрочем, не единственное мужское имя Роулинг. Оказывается, когда первые книги про Гарри Поттера поступили в продажу, на обложке стояли загадочные инициалы Дж.К.Роулинг. Это при том, что у самой Роулинг сроду не было среднего имени – букву “К” пришлось просто выдумать, взяв из имени бабушки по отцовской линии.

Угадайте, почему? Издатели, которые и так с большим сомнением относились к никому неизвестной писательнице, были уверены, что аудитория мальчиков не захочет покупать роман, написанный женщиной. Впрочем, они вообще не верили в то, что книги о Гарри Поттере будут хорошо продаваться. Прозорливыми их не назовёшь, правда?

Совсем скоро история юого волшебника со шрамом-молнией станет мировой сенсацией, её будут читать и мальчики, и девочки, и подростки, и убелённые сединой любители фэнтези. Джоан Роулинг быстро выйдет из тени и все постараются забыть, как пытались замаскировать великую писательницу под мужским псевдонимом. И лишь буква “К”, которая так и красуется на томиках саги, станет напоминать о том, как безосновательны бывают гендерные стереотипы.

В рубрике “Как вам такое” рассказываем необычные, весёлые, а иногда и трагичные истории из жизни знаменитых литераторов. Следите за обновлениями каждую пятницу!

Когда Джоан Роулинг впервые прикинулась мужчиной? Читати далі »

На экраны вышел фильм по роману Ридиана Брука

Вчера на экраны вышла кинокартина «Последствия», являющаяся экранизацией романа «После войны» валлийского писателя Ридиана Брука. Книга, как и лента, показывают, что остается людям после окончания войны вне зависимости от того, победили они или проиграли — это разруха, боль, разбитые сердца. По настроению произведение напоминает прозу Ремарка, поэтому Брука неоднократно с ним сравнивали.

Экранизацию снял известный режиссер Джеймс Кент, работами которого являются «Воспоминания о будущем», «Тринадцатая сказка», «Белая королева». Роль главной героини была предложена английской актрисе Кире Найтли, которую многие кинозрители запомнили по франшизе «Пираты Карибского моря», экранизациям «Гордости и предубеждения», «Анны Карениной» и другим фильмам. Ее партнерами на съемочной площадке стали австралийский актер Джейсон Кларк («Терминатор: Генезис», «Планета обезьян: Революция») и шведский актер Александр Скарсгард («Большая маленькая ложь», «Соломенные псы», «Меланхолия»).

В фильме показан послевоенный Гамбург, где временный мэр — британский офицер занят восстановлением города из руин и вынужден с женой жить под одной крышей с бывшими врагами — немецким архитектором и его дочерью. Благодаря отлично сыгравшему актерскому составу военная экранизация подталкивает зрителя к глубоким размышлениям о войне и людях.

На экраны вышел фильм по роману Ридиана Брука Читати далі »

Президентская библиотека Барака Обамы уже стала цифровой

По сообщению «The Atlantic», Президентская библиотека Барака Обамы уже стала цифровой, теперь вопрос заключается в том, как использовать ее природу, чтобы сделать максимально полезной и используемой.

Поскольку весьма ожидаемая Президентская библиотека Обамы в Чикаго превратилась в Президентский центр Обамы — без места для хранения документов его администрации — реакция общественности варьировалась от легкого замешательства до полной пренебрежительности. «Президентская библиотека Обамы, которой нет» возглавила репортаж «Нью-Йорк Таймс», а Филип Терзиан жаловался в статье «The Washington Examiner», что то, что было предложено, «на самом деле не было библиотекой».

Дэн Коэн в статье отмечает, что дискуссия о библиотеке Обамы продемонстрировала фундаментальную путаницу, ведь учитывая ее происхождение и состав, она уже в значительной степени цифровая. Поскольку подавляющее большинство записей, оставленных его президентством, составляют не воспоминания написанные или напечатанные от руки, печатные кабельные передачи и черно-белые фотографии, а электронная почта, документы Word и JPEG. Теперь вопрос заключается в том, как использовать их цифровой характер, чтобы сделать их максимально полезными и используемыми.

К примеру, Президентская библиотека Линдона Б. Джонсона (LBJ) составляет около 45 млн страниц. Но этот масштаб меркнет по сравнению с отчетом Белого дома президента Обамы: 1,5 млрд «страниц» в первоначальной коллекции, уже более чем в 33 раза превышают размер библиотеки президента Джонсона. Причем «страницы» условны, потому что Фонд Обамы отметил, что «95% президентских отчетов Обамы были созданы в цифровом виде и не имеют бумажных эквивалентов».

Одна только запись электронной почты за эти 8 лет составляет 300 млн сообщений, которые NARA (Национальный архив США) и Администрация документации оценивает в более 1 млрд печатных страниц. А есть миллионы других «страниц», связанных с администрацией Обамы, представляющих собой текстовые документы, электронные таблицы или PDF-файлы, которые были размещены на веб-сайтах, в приложениях и социальных сетях. Причем многие из фото- и видеозаписей также цифровые. Есть также 30 млн фактических страниц на бумаге, в настоящее время хранящихся в пригороде недалеко от Чикаго. Эта почти полностью цифровая коллекция, и ее громоздкие масштабы и множество форматов знакомы всем нам. Ведь за последние 20 лет каждый стал невольным архивариусом для собственных коллекций разных файлов, поскольку мы приняли формы коммуникации, которые являются плодовитыми и простыми в создании, и которые со временем накапливаются в числа, затмевающие печатную документацию и легко вписывающиеся в кучу цифровых файлов, граничащих с позорным накоплением.

Журналист подчеркивает, что этот вызов цифровой записи и ее гигантского масштаба требует начать использовать соответствующую мощь цифровых технологий для сканирования и сортировки этих документов, а также для обеспечения интерфейса, который бы все это понимал. Поэтому стоит уже сейчас задуматься о единой онлайн-коллекции.

Президентская библиотека Барака Обамы уже стала цифровой Читати далі »

25 найкрасивіших бібліотек США

Бібліотеки – це магічні споруди, сповнені історій про далекі землі, пригоди, кохання і лицарство, які надихають уяву багатьох поколінь і викликають любов до навчання довжиною в життя. Але захват можуть викликати не лише сторінки книжок – навіть сам камінь, плоть і кров будівель розповідають унікальні та неймовірні історії, які часто нерозривно переплетені з історією громади й країни загалом. Бібліотеки слугують архітектурними символами й культурними центрами багатьох американських історичних міст, отже не дивно, що там розкішні інтер’єри та зовнішнє оздоблення. Вашій увазі найкрасивіші бібліотеки країни.
Бібліотека Джорджа Пібоді

Бібліотека Джорджа Пібоді, яку з любов’ю називають «Балтиморським храмом книг», побудована таким чином, щоб вміщувати 300 000 томів. Бібліотека, збудована в 1878 році балтиморським архітектором Едмундом Дж. Ліндом, вирізняється інтер’єром у неогрецькому стилі з величним атріумом висотою в 61 фут, що увінчується решітчастим вікном з важким матовим склом. Атріум оточений п’ятьма ярусами декоративних балконів чорного чавунного лиття і позолоченими рельєфними колонами.

Нью-Йоркська публічна бібліотека

Статуї-близнята, які прикрашають вхід до цієї будівлі в неокласичному стилі – одні з найвідоміших символів міста «Великого яблука», і всередині головний відділ Нью-Йоркської публічної бібліотеки виглядає не менш вражаюче. Один з найкрасивіших інтер’єрів представлений у головному читальному залі з величезною стелею, що має висоту 52 фути. У 1965 році споруда отримала статус об’єкта національного історичного спадку, а наступного року була включена до Національного реєстру історичних пам’яток. Станом на 2015 рік у головному відділі зберігалися близько 2,5 мільйона томів.

Бібліотека конгресу

Відвідувачі знайдуть в Бібліотеці конгресу, найстарішій федеральній установі Сполучених Штатів, архітектурні підказки про європейське походження творців американської демократії, Бібліотека відчинила свої двері для відвідувачів у 1897 році, її прикрашають розкішні інтер’єри, створені найкращими скульпторами й художниками Америки. Перлина зовнішнього оздоблення – красномовний фонтан «Суд Нептуна», створений скульптором Роландом Хінтоном Перрі, і дев’ять рельєфних бюстів провідних філософів, письменників і державних діячів.

Бібліотечний центр Гарольда Вашингтона

Темно-червона цегла, неокласичний стиль і величні розміри – так можна описати Бібліотечний центр Гарольда Вашингтона. Будівля, в якій розташована центральна бібліотека системи публічних бібліотек Чикаго, має загальну площу близько 972 000 квадратних футів. Споруда з граніту і цегли увінчана фронтонами зі скла, сталі та алюмінію, дах прикрашений сімома фарбованими алюмінієвими акротеріями й медальйонами із зображенням Церери, римської богині родючості.

Публічна бібліотека Олдріч

Вражаюча споруда у стилі ренесансу та класицизму була спроектована архітектором з Массачусетса Пенном Варні й побудована у 1907-1908 роках на кошти зі спадщини місцевого бізнесмена Леонарда Фроста Олдріча. Двоповерхова будівля прикрашена цегляним облицюванням з місцевого граніту, іонічними колонами та декоративним гранітним фризом. У 2016 році Вермонтська бібліотека була включена до Національного реєстру історичних пам’яток.

Читайте також: Публічна бібліотека Гааги: мінімалізм, інклюзивність та німецька якість

Бібліотека мистецтв Фішера

Фонди Бібліотеки мистецтв Фішера містять книжки з архітектури, ландшафтного дизайну, міського і регіонального планування, збереження історичних пам’яток, історії мистецтв, а також колекції творів образотворчого мистецтва. Споруда, раніше відома як Бібліотека Фернеса, була спроектована видатним філадельфійським архітектором Френком Фернесом у стилі венеціанської готики. Інтер’єр прикрашають стрічкові вікна та величезна скляна стеля. Споруда, будівництво якої завершили в 1890 році, у 1972 році була включена до Національного реєстру історичних пам’яток, а в 1985 році отримала статус об’єкта історичної спадщини.

Публічна бібліотека Філадельфії

Центральна бібліотека системи публічних бібліотек Філадельфії розрахована на понад 1 мільйон томів (за розмірами її перевершує лише Британський музей, Нью-Йоркська публічна бібліотека і Бібліотека конгресу), була спроектована провідним афро-американським архітектором Джуліаном-Френсісом Абеле і відкрила свої двері для відвідувачів у 1927 році. Архітектура будівлі відроджує дух Франції 17-18 століть, включаючи деякі елементи проектів Міністерства морського флоту й Готелю на Площі Згоди в Парижі.

Бостонська центральна бібліотека

Будівля МакКім Бостонської центральної бібліотеки розкішно оздоблена в стилі європейського ренесансу. Масивні написи та бронзові двері прикрашають інтер’єр, в якому є і внутрішній дворик, оточений галереями. Будівля, яка відкрила свої двері для відвідувачів у 1895 році, у 1973 році була включена до Національного реєстру історичних пам’яток, а в 1986 році отримала статус об’єкта історичної спадщини.

Публічна бібліотека Нормана Вільямса

Публічна бібліотека Нормана Вільямса стала подарунком спільноті Вудстока, штату Вермонт, від місцевого бізнесмена, доктора Едварда Г. Вільямса, в пам’ять його батьків, Нормана та Мері Вільямс. Будівля з рожевого піщаника, споруджена в 1883 році на місці, де раніше знаходився будинок його батьків, прикрашена величними арками й колонами в класичному стилі.

Публічна бібліотека Сан-Франциско

Центральна бібліотека Сан-Францисо, яку відкрили в 1996 році, прикрашена фасадом з білого граніту, а окрасою інтер’єру слугує п’ятиярусний центральний атріум, величні сходи на чотири поверхи й вражаюча скляна стеля. Інкрустована підлога з твердої деревини, унікальні меблі з платану, фігурного клену, гравілеї та вишні наповнюють простір величчю і теплом. Ця скарбниця, розташована в зоні землетрусів, спроектована для протистояння землетрусам до 8,3 бала за шкалою Ріхтера.

Меморіальна бібліотека Фредеріксбурга

Меморіальна бібліотека Фредеріксбурга, також відома як Меморіальна бібліотека піонерів або Старий суд, була спроектована в стилі романського відродження архітектором Альфредом Гілзом. Бібліотека, побудована з вапняку в 1882 році, у 1967 році отримала статус історичної пам’ятки Техасу, а в 1971 році була включена до Національного реєстру історичних пам’яток.

Читайте також про найцікавіші бібліотеки Польщі

Бібліотека Тауелл коледжу Чарльстон

Бібліотека Тауелл – символ кампусу коледжу Чарльстон, так само, як і розташовані неподалік Рендольф-Холл і готель Портер. Разом ці будівлі, які оточують Цістерн-Ярд, у 1971 році отримали статус національної історичної пам’ятки. Ця грандіозна оштукатурена будівля, споруджена в 1856 році, прикрашена вікнами-арками, у яких відображаються, мов у дзеркалі, вільні аркади в навколишньому ландшафті.

Державна юридична бібліотека Айови

Державна юридична бібліотека Айови знаходиться в будівлі Капітолію й визнана однією з 45-ти найбільш вражаючих бібліотек світу за версією сайту Architecture and Design. Архітектурною перлиною можна вважати ковані спіральні сходи в північному та південному крилі бібліотеки. Сходи були побудовані в 1882-1883 роках, для полегшення доступу до фондів бібліотеки, які налічують близько 100 000 томів. Інші прикраси інтер’єру – п’ятиярусний атріум, стелі з різьбою ручної роботи, підлоги з кахлями, мармурова обшивка, а також дерев’яне оздоблення з ясену та каштану. Атріум увінчує вражаюче вікно з кольорового скла, якому 130 років.

Бібліотека рідкісних книг і рукописів Бейнеке

Бібліотека рідкісних книжок і рукописів Бейнеке, яку відкрили в 1963 році, містить колекцію літературних архівів, ранніх рукописів і рідкісних книг Єльського університету. Креативний інтер’єр включає шестиярусну вежу книжкових стелажів за склом, що налічують 180 000 томів. Стелажі створені з матових мармурових панелей, які фільтрують і відбивають природне світло, завдяки чому книжки можна демонструвати, не піддаючи їх загрозі впливу прямих сонячних променів.

Бібліотека Гарден-Дістрікт

Меморіальна бібліотека Мілтона Г. Леттера в історичному Гарден-Дістрікт Нового Орлеану була подарована місту родиною Леттера в знак пам’яті про їхнього сина. Інтер’єр бібліотеки, що розташована в історичному маєтку 1907 року в неоіталійському стилі, прикрашає різьба у фламандському стилі, яка була створена місцевими майстрами, а також панелі та сходи з червоного дерева. Стіни та стелі прикрашені предметами європейського імпорту: дзеркала і люстри привезли з Чехії, фрески на стінах голландські, а на стелях фрески з Франції, що мають підпис «Де Руддер, Париж, 1858 р.».

Бібліотека Мічиганського університету

Цей шедевр англійської готики – одна з найзнаменитіших споруд кампусу Мічиганського університету, в якій зберігаються понад 1 мільйон томів. Юридична бібліотека Мічиганського університету була споруджена в 1924 – 1933 роках архітектурною фірмою York and Sawyer на кошти повіреного випускника університету Вільяма В. Кука. Сповнений світла читальний зал у неоготичному стилі зі стелею, яка має висоту висоту 50 футів, та витонченими скляними вікнами, можливо, найбільш вражаюче приміщення цієї прекрасної бібліотеки.

Публічна бібліотека Детройта

Публічна бібліотека Детройта була спроектована архітектором Кессом Гілбертом у стилі італійського ренесансу. Будівля споруджена з вермонтського мармуру та італійської мармурової стружки, прикрашена величними фресками й мозаїкою, зокрема, роботою Мілларда Шітса «Річка знань»: фреска-триптих зображає ранню історію Детройта, а фреска-триптих місцевого митця Джона Стівенса Коппіна розповідає про історію переселення. Центральна бібліотека належить до історичного центру Детройта, що включений в Національний реєстр історичних пам’яток.

Публічна бібліотека Сент-Луїса

Центральна бібліотека Сент-Луїса, спроектована архітектором Кессом Гілбертом та споруджена в 1912 році, має багато рис неокласичного стилю. Архітектурні деталі, запозичені з інтер’єрів Пантеону, Ватикану та створеної Мікеланджело бібліотеки папи Лаврентія, переплітаються на стінах залів. Інтер’єр був нещодавно відреставрований за 70 мільйонів доларів.

Бібліотека Академії Філліпса Ексетера

Бібліотека Академії Філліпса Ексетера у Нью-Гемпшірі, найбільша бібліотека середнього навчального закладу у світі, містить 160 000 томів і налічує дев’ять поверхів. Коли стара бібліотека школи більше не вміщувала колекцію книг, що розрослася, в 1950 роках школа найняла архітекторів фірми Louis Kahn, які могли б створити необхідну будівлю найновішого дизайну. Завдяки цьому рішенню Академія Ексетер закарбувала своє ім’я в історії бібліотек, і з того часу будівля отримує архітектурні нагороди за свій вражаючий дизайн.

Читайте також: Штутгардська бібліотека: сучасні технології та любов до читача

Меморіальна бібліотека Доу

Меморіальна бібліотека Доу – головна бібліотека Каліфорнійського університету Берклі, яку побудували в 1911 році. Північний читальний зал прикрашений величезною напів циркулярною стелею з великими вікнами в стилі римських арок. Стелю Східного читального залу (або Залу Гейнса) прикрашає різьба ручної роботи з іменами відомих академіків університету, а також панно Емануеля-Готліба Лойце «Вашингтон збирає війська Монмуту». Бібліотека має статус історичної пам’ятки Каліфорнії, а також включена до Національного реєстру історичних пам’яток.

Центральна бібліотека Лос-Анджелеса

Центральна бібліотека Річарда Дж. Ріордана в діловому центрі Лос-Анджелеса була побудована в 1926 році та розташована в будівлі, яка зараз відома як Будівля Гудх’ю, а в 1993 році її розширили завдяки будинку, який названий на честь колишнього мера Тома Бредлі. Інтер’єр та зовнішнє оздоблення будівлі включає численні скульптури, а центральна ротонда прикрашена чудовою бронзовою люстрою «Зодіак» від Лі Лоурі. Завдяки своїй красі та культурному значенню бібліотека отримала статус історичної пам’ятки Лос-Анджелеса і включена до Національного реєстру історичних пам’яток.

Бібліотека Вашингтонського університету Суззалло

Бібліотека Суззалло, найпомітніша споруда кампусу – центральна бібліотека Вашингтонського університету в Сіетлі. Вхід до бібліотеки прикрашають теракотові скульптури впливових мислителів та митців. Всередині інтер’єр прикрашають величні сходи, бордюри з різьбою ручної роботи, розписані за трафаретом стелі з деревини та великі кольорові вікна, що сліплять очі.
Фото: istockphoto.com

Бібліотека Крестед Бутте

Бібліотека Крестед Бутте в Колорадо розташована в будівлі Олд-Рок, шкільному будинку з двох кімнат, який був споруджений в 1883 році з місцевого піщаника. Олд-Рок – одна з найстаріших будівель міста Крестед Бутте, що була повністю відреставрована і знову відкрита для відвідувачів як Муніципальна бібліотека в 1993 році. Олд-Рок включений до Національного реєстру історичних пам’яток.

Бібліотека Дірінг

Бібліотека Чарльза Дірінга – одна з будівель, які найчастіше фотографують в кампусі Північно-Західного університету, та в якій розміщені архіви Університету, музична бібліотека, колекція творів мистецтва та спеціальні колекції. Бібліотека, спроектована видатним архітектором Джеймсом Гейблом Роджерсом в готичному стилі, створена за взірцем капели Королівського коледжу в Кембриджі у 1933 році. Бібліотека споруджена з вісконсинського ланноніту, індіанського піщаника бедфорд, піщаника брайар-гілл, травертіна вайнона, граніту і бетону. Інтер’єр прикрашають медальйони вікон, спроектовані Дж. Оуеном Бонавітом, а також дерев’яна і кам’яна різьба скульптора Рене-Поля Шамбеллана, що створює атмосферу художньої креативності.

Публічна бібліотека Кемден

Публічна бібліотека Кемден споруджена на ділянці, подарованій місцевою мешканкою Мері-Луїз Кертіс-Бок у 1916 році спеціально для будівництва публічної бібліотеки. Парк навколо неї в штаті Мен оформлений у вигляді амфітеатру та був спроектований відомим ландшафтним архітектором Флетчером Стілом. У 2013 році бібліотека отримала статус національної історичної пам’ятки та включена до Національного реєстру історичних пам’яток.

Читайте також: Публічна бібліотека в Парижі: відеоігри, кінозали, автомати з їжею та черги на вході

Переклала Ольга Брагіна за матеріалами сайту bobvila.com

Зображення: Wikimedia Commons, Flickr, istockphoto.com

The post 25 найкрасивіших бібліотек США appeared first on Читомо.

25 найкрасивіших бібліотек США Читати далі »

300 лет назад был впервые напечатан «Робинзон Крузо»

25 апреля 1719 года английский писатель Даниэль Дефо впервые опубликовал свой роман о приключениях морского путешественника Робинзона Крузо, оказавшемся на необитаемом острове. Причем полное название книги звучало так «Жизнь, необыкновенные и удивительные приключения Робинзона Крузо, моряка из Йорка, прожившего 28 лет в полном одиночестве на необитаемом острове у берегов Америки близ устьев реки Ориноко, куда он был выброшен кораблекрушением, во время которого весь экипаж корабля, кроме него, погиб, с изложением его неожиданного освобождения пиратами; написанные им самим».

Книга написана в форме автобиографии морского путешественника и плантатора Робинзона Крузо, который стремился еще больше разбогатеть, причем быстро и нелегально, однако из-за кораблекрушения попал на необитаемый остров, где и провел в одиночестве и изоляции 28 лет. История повествовала о нравственном возрождении человека в общении с природой.

Существует гипотеза, что роман основан на материалах пребывания шотландского боцмана Александра Селькирка на необитаемом острове в 1704-1709 годах. Склочного и неуживчивого моряка высадили на остров, где он находился в таких же условиях и изоляции, как и описываемый Дефо персонаж, однако реальный прототип героя романа за пять лет одичал на острове, а Робинзон напротив — нравственно возродился. Сам автор называл роман аллегорией.

Роман Дефо, демонстрирующий неистощимые возможности человека в освоении природы и в борьбе с враждебным ему миром, сразу же после выхода в свет стал литературной сенсацией, им зачитывались все слои населения. А по числу выпущенных экземпляров роман долгое время занимал лидирующие позиции в книжном мире.

Псевдомемуары Дефо породили множество подражаний, появился даже целый литературный жанр — Робинзонада. Роман обессмертил имя своего автора и попал в сокровищницу мировой литературы. Его часто называют первым «подлинным» романом на английском языке.

На русском языке роман впервые издали под названием «Жизнь и приключения Робинзона Круза, природного англичанина» (1762-1764). В настоящее время книга переменила круг читателей, став приключенческим романом для детей и юношества, поскольку в советское время пересказ для детей написал Корней Чуковский, выбросив из нее все молитвы и обращения к Богу.

300 лет назад был впервые напечатан «Робинзон Крузо» Читати далі »

Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза

Як показує історія літератури, війна – це не лише біль, жах, руйнування та смерть, а ще й потужний каталізатор для розвитку літератури. Сьогоднішня російсько-українська війна не стала винятком. На сучасному видавничому ринку спостерігається серйозне пожвавлення такої літератури: протягом останніх років вийшла друком досить велика кількість різноманітних видань про події на Сході країни, серед яких важливе місце займають і твори від наших військових.
Ми вирішили відвідати лекцію про сучасну українську воєнну прозу, яку організував культурний проект «Знай наших», щоби більше дізнатися про цей пласт української літератури, її жанрову різноманітність та найцікавіших авторів.
Лекторка, Марина Рябченко, викладає в Інституті філології Університету Шевченка з 2010-го року. Кандидатка філологічних наук, яка вже півтора роки вивчає літературу, пов’язану з теперішньою війною на Сході України.

Хто пише і як багато
Книжок, які так чи інакше торкаються теми російсько-української війни, значно більше, ніж може здатися простому відвідувачу української книгарні. Однією із перших дослідниць, які спробували якось кількісно окреслити це явище, була Ганна Скоріна. Вона склала відомий список літератури про АТО, до якого потрапили близько 150-ти паперових видань, а також безліч електронних книжок та онлайн-щоденників. Тоді вона відзначала, що цієї літератури ще недостатньо для того, щоби можна було стверджувати про існування «повноцінного літературного пласта», але відтоді пройшло декілька років, тож цей список встиг значно розширитися.

Загалом це дуже різноманітні книжки, пишуть їх різні люди, серед яких є цивільні письменники, військові, журналісти, волонтери. Якщо говорити суто про написане АТОвцями, то це більш ніж 80 книжок, і це число постійно зростає. Серед них також бувають письменники, які писали й до війни. Ще одна частина — солдати, які ніколи раніше не писали, але війна стала для них поштовхом до творчості.

Цивільні автори
Серед книжок, написаних цивільними авторами, можна виділити дві умовні категорії: книжки масової літератури та книжки «високої полиці». І не те щоби це була «дуже висока полиця», але якщо порівнювати її з масовою воєнною літературою, яка виходить зараз в Україні, то романи «Інтернат» Сергія Жадана, «Довгі часи» Володимира Рафєєнка чи книжка «Літо-АТО» Олафа Клеменсена — це видання, які варто було б відділити від усього іншого.

Про книжку Клеменсена говорять якось менше, ніж про дві інші, але до масової літератури вона також належить навряд. Це метафорична рефлексія, спричинена війною та Революцією Гідності, яка певною мірою навіть виходить за межі означення «воєнна література».

Якщо Жадан вже давно присутній в українській літературі, і ми дуже добре знаємо його бекграунд, то Рафєєнко людина відносно нова, хоча і його важко назвати дебютантом. Раніше він більше працював на російського читача, але після «Довгих часів» вже став досить своєрідним явищем саме в українській літературі.

Читайте також: Рафєєнко: Росії довелося докласти багато зусиль, щоб я почав писати українською

Інша категорія, яку ми умовно називаємо «масовою літературою», досить широка. Тут є і жанрова (фабульна) література (кіноповість «Укри» Богдана Жолдака, бойовик «Позивний Бандерас» Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова), в якій активно використовуються кіношні кліше, і більш притчеві, але від того не менш масові тексти типу «Чорного сонця» Василя Шкляра.

Окремо треба відзначити також і мелодрами, які дуже активно розвиваються. Тут варто згадати Галину Вдовиченко з її «Маріупольським процесом», а також Світлану Талан, яка написала романи «Оголений нерв» та «Повернутися дощем». Талан авторка із Сєвєродонецька, свідок окупації міста та подальшого його звільнення. Саме про це розповідається у її першій книжці. Там вона намагається розкрити колізію, яка відбувається між людьми, що населяють одне окуповане місто, які вчора жили як одна спільнота, а сьогодні вже перетворюються на ворогів. Наступний її текст став продовженням попереднього, але вже зі зміщеними акцентами в бік драми. Усі ці книжки однозначно виділяються кіношністю у своїй описовості та розгортанні сюжету, тож можна припустити, що вони цілком придатні й для екранізації.

Написане журналістами
Протягом усього часу бойових дій на сході України, фронт відвідали чимало журналістів. Дехто з них також видав свої великі тексти про цю війну. Відразу можна згадати Сергія Лойка та його «Аеропорт», адже ця книжка вийшла найпершою. Багато хто з військових вважає, що це була робота на замовлення, тому вона не може відображати дійсності війни, але це не відкидає того факту, що у суспільства був запит на таку літературу. Люди хотіли отримати якусь книжку про ці події вже зараз.

Як жанровий продукт — це, знову ж таки, типовий масовий бойовик. Головним героєм книжки є чоловік, прототипом якого став сам Лойко або переважно сам Лойко. Він мачо, він коханець, він людина, у якої за плечима серйозне бойове минуле. Там є любовний трикутник, що також традиційно для масової літератури. Та попри це книжка Лойка зіграла дуже важливу роль, адже це всесвітньо відомий журналіст, його добре знають за кордоном, і якщо взяти цю роботу і подивитися на неї з точки зору пропаганди та поширення інформації про нашу війну, то він став одним із перших, хто зробив щось подібне в культурному полі.

Читайте також: Редактор російського «Коммерсантъ»: Інформаційна війна іде поза межею добра й зла

Ще одна книжка, про яку треба обов’язково сказати, це «Повернутися з війни» Наталії Нагорної. Вона складається із трьох частин — із трьох окремих голосів. Перша частина написана від імені дитини, друга частина — від імені дружини, а третя від імені самого АТОвця, який намагається повернутися з війни. У цій книжці доволі просто, але водночас конденсовано, зібрано велику кількість проблем, пов’язаних із війною, про які зараз багато пишуть і говорять.

Люди, які дуже хочуть писати
До цієї категорії потрапили люди, які не мають нічого спільного з АТО, але дуже хочуть писати на цю тему. Як ми розуміємо, війна — важлива та болюча тема, і кожен хоче висловитися з цього приводу з різних причин. Але дуже часто такі тексти страждають від доволі низької як фактологічної, так і художньої якості.

Наприклад, ми можемо згадати про роман «Брати» Василя Іванини. До цієї книжки можна застосувати термін нацреалізм — тобто за своєю стилістикою вона дуже схожа до соцреалізму, але зі зміненим ідеологічним вектором, де все поділилося на чорне та біле. Вона розповідає про двох братів, які перебувають по різні сторони конфлікту. Один із них — український військовий, а інший опиняється у російському війську на Донбасі. Кульмінацією книжки стає зустріч братів під час допиту. Все закінчується умовним гепіендом, тому що антагоніст, після розлогих монологів свого брата, змінює свою позицію.

Ще одна книжка з цієї ж когорти – «Філософія АТО» Григорія Дорожко. Це збірка оповідань, в якій героїчний АТОвець, у стилі американських бойовиків, намагається помститися своїм кривдникам. В одному з епізодів головний герой закладає вибухівку у центрі Києва, а потім за його спиною лунають вибухи, на тлі яких він запалює цигарку. Тут можна знайти кліше із найрізноманітніших кіно- та літературних жанрів.

Читайте також: 10 книг про свою війну

Письменники-АТОвці
З письменників, які безпосередньо брали участь у бойових діях, хочеться у першу чергу виділити трьох: Артема Чеха, Сергія Гридіна та Бориса Гуменюка.

Артем Чех звертається до есеїстики. Він описує досвід інтелігента, який потрапляє в умови війни, намагається осмислити свій новий досвід та себе у цьому досвіді. Багато хто чекав від цієї книжки розкриття якихось таємниць, імен офіцерів зрадників і тому подібного, але Чех про такі речі майже не пише і навіть зазначає, що усі ці негаразди варто залишити до часу закінчення війни.

Читайте також: Дивитися на ворога: воєнна проза Артема Чеха

Борис Гуменюк «Блокпост» – це збірка новел про війну, своєрідна спроба повторити збірку «Літопис Самовидців», яка була видана після Майдану. По суті це компіляція постів із Facebook, які подекуди мають дуже різний настрій. Часом вони до чогось закликають, але, на жаль, після цих закликів більше нічого не відбувається, тому що ми починаємо читати наступний пост. Та варто відзначити, що у Facebook таке стається дуже часто, і ця кластеризація текстів є доволі очікуваною, адже дописи пишуться зараз і для теперішнього часу. Разом з тим Гуменюк-художник завжди переважає над Гуменюком-бійцем. Дуже часто автор вдається до охудожнення реального, до відтворення традиційного народного образу українського бійця, захисника своєї батьківщини.

«Сапери» Гридина, який до цього був підлітковим письменником, можливо єдина книжка із цієї когорти, у якій можна знайти кліше лейтенантської прози, з якою часом не зовсім справедливо порівнюють літературу, написану про теперішню війну. Це видання точково розкриває основні проблеми людини на війні та у військовому колективі, про які, можливо, багато пишуть інші бійці, але в різний спосіб.

Велика кількість солдатів-письменників працює в традиційних для будь-якої військової літератури жанрах щоденників та спогадів. Такі книжки корисні тим, що показують далекому від війни читачу реальність фронтових буднів, правдиво транслюють досвід, який у художній літературі зазвичай героїзується. Тут можна згадати книжки Олександра Мамалуя «Військовий щоденник», Андрія Пальваля «Савур-Могила: Військові щоденники», Васіліси Трофимович «Любов на лінії вогню», Назара Розлуцького «Нотатки мобілізованого» та інші.

Не лейтенантська проза
Коли з’явився новий пласт воєнної літератури, велика частина українських блогерів та літературознавців реанімувати термін «лейтенантська проза» і почали активно застосовувати його до цих книжок. Але треба відзначити, що ідеологічно та якісно ці два літературних явища відрізняються. Зрозуміло, що це окопна правда, зрозуміло, що це оповідь від автора, який був на війні або безпосередньо перебував на фронті, а тексти часто позбавлені героїзації та пафосу. Та якщо загалом взяти ці ознаки, то вони характерні для будь-якої воєнної прози будь-якої країни, яка виникає після кожної війни. Те ж саме відбувалося і після Визвольних змагань, і після Другої світової війни.

Але якщо говорити про відмінності, то стає зрозумілим, що лейтенантська проза — це такий компроміс між владою та вчорашніми бійцями фронту, яким дали змогу трошки «випустити пар».

Часом вони дозволяли собі розповідати навіть про якісь крамольні речі. Наприклад, у книжці «Людина і зброя» Олеся Гончара можна знайти загадки про загородзагони та Голодомор. Та попри це в лейтенантській прозі завжди залишалася комуністична пропаганда, загадки про Леніна та партію та всі елементи соціалістичної літератури.

Тож ми не можемо ставити знак рівності між теперішньою воєнною літературою та лейтенантською прозою, адже вони відмінні навіть на лексичному рівні (у теперішній літературі використовується й українська, і російська мови, мат, суржик і багато чого іншого. Все це було відсутнє в лейтенантській прозі, де кожен персонаж говорив абсолютно виваженою літературною мовою). А якщо у книжці й присутня якась ідеологія, то ця ідеологія є особистою позицією автора.

Продажі та популярність
Нещодавній конфлікт довкола присутності ветеранської літератури на Книжковому Арсеналі показав, що певна частина цих авторів можуть успішно існувати й в стані ізольованості від загального літературного процесу, адже багато хто з них популяризує свою творчість у власній читацькій мережі, через аудиторію, яку вони мають завдяки блогерській чи громадській діяльності. У військових авторів є свій читач, який готовий їх слухати й купувати їхні книжки. Сергій Сергійович (Сайгон), Григорій Обертайло, Віталій Запека, Мартін Брест — це лише невелика частина авторів, які стали дійсно популярними та успішними у «військовій» ніші навіть попри те, що далеко не завжди були присутніми у центрі уваги головних літмайданчиків країни та профільних ЗМІ.

Зараз помітна тенденція до розширення читацької та видавничої зацікавленості воєнною літературою. Сприяють цьому і досить великі, як для української літератури, наклади найуспішніших авторів, яким можуть позаздрити відомі письменники, що працюють в інших нішах. Наприклад, книжка Констянтина Машовця «Діалоги з «нулів» продалася кількістю в тисячу примірників протягом першого тижня, а загальний її тираж складає 6 тисяч екземплярів. Зовсім не відстає і видання «Сліди на дорозі» Валерія Ананьєва, яке вже має у своєму активі 12 тисяч проданих книжок.

Сприяють популяризації воєнної літератури також літературні відзнаки та премії, особливо нещодавнє відзначення Мартіна Бреста, Олексія Петрова та Сергія Сергійовича (Сайгона) на «Книжці року 2018» у позаконкурсній номінації «Голоси героїв».

В очікуванні книжок від тих, хто мовчить
Теперішня російсько-українська війна вже давно обросла великою кількістю цікавих та унікальних історій, але далеко не всі вони розказані. Частина бійців, які можуть стати потенційними письменниками в майбутньому, вважають, що їхній час писати про цю війну ще не прийшов. Вони чекають на закінчення конфлікту, щоби мати змогу робити більш масштабні узагальнення та аналізувати війну в цілому. З іншого боку, вже активні автори також не збираються спинятися на досягнутому, вони продовжують збагачуватися письменницьким досвідом й готують до друку нові книжки.

Все це свідчить про те, що історія нової української воєнної прози ще не закінчилася, і в майбутньому ми отримаємо більше цікавої літератури, яка з часом має вийти на ще вищий якісний рівень.

Читайте також: Гіроакі Куромія: Історично Донбас був безстрашним центром опору

The post Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза appeared first on Читомо.

Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза Читати далі »

Найдено незавершенное продолжение «Заводного апельсина» Берджесса

По сообщению «The Guardian», утерянное «продолжение» к «Заводному апельсину» Энтони Берджесса, в котором автор исследует моральную панику, последовавшую за выходом экранизации его романа известным режиссером Стэнли Кубриком, было обнаружено среди работ, которые он оставил в своем доме недалеко от Рима в 1970-х годах.

Незаконченная рукопись «Заводного состояния» была написана Берджессом в 1972 и 1973 годах, после того, как фильм «Заводной апельсин» Кубрика в 1971 году был обвинен в совершении подражательных преступлений, что побудило директора изъять его из обращения. Роман 1962 года «Заводной апельсин», самая известная работа Берджесса, разворачивается в мрачном будущем, когда подросток Алекс и его банда наслаждаются «насилием», пока государство не берется за его перевоспитание.

Рукопись «Заводного состояния», которую Берджесс описывает как «основное философское утверждение о современном состоянии человека», была оставлена автором в его доме в Браччано в 1970-х годах. Когда в 1993 году Берджесс умер, дом был продан, и в конечном итоге архив переместился в Фонд Берджесса в Манчестере, где директор Эндрю Бисвелл натолкнулся на него в процессе каталогизации.

Бисвелл назвал продолжение замечательным и сказал, что оно прольет «новый свет на Берджесса, Кубрика и противоречия вокруг пресловутого романа». По словам академика, единственное публичное упоминание Берджессом о «Заводном условии» было в интервью 1975 года, когда он сказал, что оно не было развито дальше, чем стадия идеи. На самом деле, он занимает до 200 страниц и представляет собой набор печатных текстов, заметок и планов.

Эндрю Бисуэлл, который также является профессором современной литературы в Манчестерском университете, сказал: «Это очень захватывающее открытие. Частично философское размышление и частично автобиография. Условие часового механизма предоставляет контекст для самой известной работы Берджесса и усиливает его взгляды на преступления, наказания и возможные разрушительные эффекты визуальной культуры. Это также проливает новый свет на сложные отношения Берджесса с его собственным романом «Заводной апельсин», работой, которую он продолжал пересматривать до конца своей жизни».

Бисвелл сообщил, что «в теории» можно было бы создать публикуемую версию «Заводного условия». Он сказал: «В черновиках и набросках достаточно материала, чтобы дать достаточно четкое представление о том, чем могла быть эта потерянная книга Берджесса». С ним уже связались издатели, стремящиеся выпустить его.

Бисвелл отметил: «Не каждый день вы находите потерянную работу». И подчеркнул: «Это не полный, но на 200 страницах — это мясистый проект».

В архиве также найдено около 40 неопубликованных рассказов Берджесса, которые, как надеется Бисвелл, будут опубликованы в какой-то момент. Он заметил: «Некоторые из них довольно ранние, с 1960-х годов, когда он был не так хорошо известен». И добавил «Лучшие из них очень хороши».

Найдено незавершенное продолжение «Заводного апельсина» Берджесса Читати далі »

В РГБМ состоится фестиваль независимых художников PICFEST

В воскресенье, 28 апреля, в конференц-зале Российской государственной библиотеки для молодежи состоится фестиваль независимых художников PICFEST, где соберутся художники-иллюстраторы из разных городов Российской Федерации.

Как рассказал руководитель Центра рисованных историй и изображений РГБМ Александр Кунин: «Фестиваль проходит в РГБМ уже в третий раз. Это волонтерский некоммерческий проект, объединяющий молодых амбициозных художников. Для кого-то участие в проекте — первая серьезная заявка о себе в профессиональном мире, важный выход в офлайн и встреча с поклонниками своего творчества».

На фестивале программой предусмотрены лекции «Как победить перфекционизм, чтобы смело создавать всякие штуки» и «Создание комикса», а также мастер-класс «Татуировка стиля handpoke — что это, как это и зачем? Попробуем?». Также гостей праздника ждет Аллея авторов, где можно будет купить уникальные авторские работы — художниками будут подготовлены принты, стикеры, зины, футболки и многое другое.

Праздник иллюстрации продлится с 12:00 до 18:00.

В РГБМ состоится фестиваль независимых художников PICFEST Читати далі »

толкин

Наследники Толкина дистанцировались от фильма про писателя

3 мая в мировой прокат выходит художественный фильм “Толкин”, рассказывающий о детстве и становлении создателя Средиземья как писателя.

Наследники Толкина дистанцировались от фильма про писателя Читати далі »

Известен длинный список премии «Большая книга-2019»

Сегодня в Елохове в столичной Библиотеке-читальне имени А.С. Пушкина прошло обнародование длинного списка самой влиятельной литературной премии России, отобранных Советом экспертов из 343 присланных на конкурс заявок. В «полуфинал» «Большой книги-2019» попало 41 произведение, из них 39 — в виде изданных книг, 2 — в виде рукописей.

В списке присутствуют как уже хорошо известные авторы, такие, как Евгений Водолазкин, Виктор Пелевин, Эдуард Веркин, Андрей Рубанов, так и дебютанты — 3 победителя молодежной премии «Лицей»: Булат Ханов, Константин Куприянов и Евгения Некрасова, что особо отметил в своем вводном слове директор премии Георгий Урушадзе. Также среди дебютантов награды с нашумевшие в прошлом году новинки — «Дни Савелия» Григория Служителя, «Автобиография Иисуса Христа» Олега Зоберна и «Все, способное дышать дыхание» Линор Горалик.

Оказались в числе номинированных и 5 бывших лауреатов «Большой книги». Вошли в длинный список книга актрисы Чулпан Хаматовоц — как соавтора, вместе с Екатериной Гордеевой, книги нон-фикшн «Время колоть лед» и книга Ольгерда Бахаревича «Собаки Европы», которая является самопереводом с белорусского языка.

В Совете экспертов литературной награды — ответственный секретарь журнала «Знамя» Елена Холмогорова, член редакционной коллегии журнала «Новый мир» Ольга Новикова, главный редактор портала «Словари XXI века» Алексей Михеев, заместитель главного редактора журнала «Октябрь» Алексей Андреев.

Финалистов премии огласят на литературном обеде в начале июня, а имя победителя станет известно в начале декабря.

Известен длинный список премии «Большая книга-2019» Читати далі »

Кошик