Прислухайтесь лише до тієї критики, за яку заплатили грошима. Сприймайте зауваження від редактора та бета-читачів. Зауважте, редактор має розумітися на літературі, а перші читачі, або бета-рідери, представляти цільову аудиторію. Якщо книжка для підлітків, зауваження бабусі щодо матюків до уваги не беріть.
Факт: переймання щодо критики від сторонніх осіб погано впливає на письменство!
Розрізняйте конструктивну критику та безглузді зауваження. Конструктивна критика допомагає зробити текст кращим. Зауваження перетворюють працю на попіл. Відрізняйте “мені не сподобалось, це огидно” від “текст гарний, але, можливо, слід зробити кінець більш зрозумілим”. В першому випадку автор має право відправити критикана у довічний бан або послати до дідька.
Враховуйте, скільки зауважень збігаються. Якщо одна людина з десяти помітила діру в сюжеті, не переймайтеся. Якщо п’ять осіб вказали на неправдоподібний вчинок або зайву сцену, слід замислитися.
Пам’ятайте, що критика від редактора та бета-читача має зробити текст кращим ДО того, як його побачать інші.
Пишіть ранкові сторінки. Вони допомагають легше сприймати зворотній зв’язок. Зробіть просту вправу: у блокноті, який ніхто не бачить, запитайте у самого себе про слабкі місця в творі. Все запишіть. Не заперечуйте і не доводьте, що ви маєте рацію. Погоджуйтеся з усім, а потім запитайте у свого внутрішнього цензора, що він пропонує? Пишіть до тих пір, доки не знайдеться рішення. А з ним і полегшення. Уявіть, як виглядає ваш Внутрішній Цензор та розмовляйте з ним потайки кожного разу, як відчуваєте себе ніяково від зовнішньої критики.
Найголовніша порада: що б не казали інші, не припиняйте писати! Досвід – найкращий наставник.